Львiвська газета в 12.04.2006 19:47

Стал╕нськ╕ коломийки

 Те, що хтось говорить про його помилки, ╓ передовс╕м ознакою непор╕вняльно нижчого ╕нтелекту його критик╕в. Насправд╕ Стал╕н прояв чистого рац╕онал╕зму, п╕дпорядкованого далек╕й ╕ велик╕й мр╕╖. ╤нша р╕ч, що чистий рац╕онал╕зм н╕коли не може бути добрим, а мр╕я принаймн╕ не мусить такою бути. Але б╕дою Стал╕на були прим╕тиви, з якими йому доводилося мати справу, на яких в╕н мусив покладатися, яким в╕н нав╕ть не м╕г розпов╕сти про далеч╕нь сво╖х мр╕й. Тому йому треба було ще один доказ ун╕кального розуму одночасно займатися ╕ стратег╕╓ю, ╕ тактикою, ╕ кадровими питаннями, ╕ нав╕ть якимось др╕бним дизайном. 1943 року в╕йна з н╕мцями була вже Стал╕нов╕ поф╕г. В╕н знав, що буде поб╓да. 1943 року Стал╕н думав про те, аби не втратити Укра╖ну. По-перше, це принизливо для кожного власника, по-друге, Укра╖на основа будь-яко╖ ╕мпер╕╖. А 1943-го стало зрозум╕ло, що в Укра╖н╕ все дуже зле, бо зявилася УПА. Треба було зробити якось так, щоб принаймн╕ у велик╕й фортец╕ Карпати, через яку доведеться переходити фронтам, яка опиниться у глибокому тилу, в як╕й можна партизанити роками, яку потр╕бно м╕цно вмонтувати в радянську систему, нац╕ональна революц╕я не стала такою ж загрозливою, як на Волин╕. Стал╕н вир╕шив наперед пустити туди диверсант╕в. Т╕ мали би видавати себе за волинських уп╕вц╕в, чия повед╕нка мала би бути жахлив╕шою, н╕ж н╕мецька (саме на Галичин╕ н╕мц╕ були наймякшими). Стал╕н покликав старого Ковпака. Ковпак на той час уже трохи попартизанив на Сумщин╕ ╕ його визнали головним укра╖нським народним месником. В╕н народився ще 1887 року. Дуже погано вчився. Потому 1918-го воював проти Укра╖нсько╖ держави, займався вс╕ляким парт╕йним ╕ господарським кер╕вництвом. Був парт╕йцем у Путивл╕. В евакуац╕ю його не забрали через ц╕лковиту нец╕нн╕сть. ╤ Ковпак став партизаном. На тл╕ ╕нших геройств його заг╕н виглядав дуже непогано. Стал╕н вир╕шив зробити з нього символ. Саме цьому символов╕ доручили очолити групу диверсант╕в, як╕ мали пройтися Зах╕дною Укра╖ною. Стал╕н прийняв його у Кремл╕, сказав, що треба робити, поблагословив. Секретну операц╕ю назвали Стал╕нський рейд. Ковпак узяв ╕з собою л╕совика Вершигору, який оп╕сля став письменником про в╕йну, та Семена Рудн╓ва, який дуже гарно вчився у в╕йськов╕й академ╕╖, був добрим в╕йськовиком, 1938 року потрапив п╕д репрес╕╖, тод╕ його в╕дпустили, а з початком в╕йни прийшов до Ковпака й казав йому, що ╕ як робити у в╕йну. 12 червня 1943 року 1656 р╕зношерстих вояк╕в, добре оснащених р╕зним причандаллям, вирушили з бази в Б╕лорус╕╖ на Укра╖ну. Ховаючись в╕д УПА, вони перейшли Волинь, Терноп╕льщину, попри Бучач ╕ Галич. 16 липня ковпак╕вц╕ зявилися б╕ля Войникова ╕ перейшли Дн╕стер. Через два дн╕ вже були коло Солотвина. Тод╕ трохи попалили нафти в Битков╕. 25 липня ╖х почали пересл╕дувати. Горганами ковпак╕вц╕ плуталися до Микуличина, Яремча ╕ 4 серпня напали на Делятин. Увесь цей легендарний рейд у Карпатах тривав менш н╕ж м╕сяць. Було знищено пять танк╕в, п╕дстрелено три л╕таки, п╕д╕рвано чотирнадцять кол╕йових мост╕в (дек╕лька з них памятки ╕нженерно╖ арх╕тектури). Нав╕ть ╕з погляду диверс╕йних операц╕й це н╕що для тако╖ велетенсько╖ банди. Важлив╕шим було ╕нше. По-перше, ковпак╕вц╕, оснащен╕ жовто-син╕ми прапорами, вчиняли так╕ розправи над гуцулами, як╕ готов╕ були допомогти ╖м, що м╕ф про страшних бандер╕вц╕в передавали горами ще тривалий час. А по-друге, кожну, нав╕ть др╕бязкову, диверс╕ю супроводжував розстр╕л н╕мцями сотень заручник╕в, контингент яких формувався здеб╕льшого з найв╕дом╕ших, найактивн╕ших, найпом╕тн╕ших, найвпливов╕ших укра╖нц╕в. Стал╕н знав, що робив. У вс╕й ц╕й акц╕╖, яка зак╕нчилася втечею генерала Ковпака у ф╕р╕ з гно╓м, була ще одна непередбачена ╕нтрига. В╕йськовик Рудн╓в, який ном╕нально числився ком╕саром, думав про боротьбу з н╕мецькими окупантами. В╕н побачив, що саме УПА ╓ т╕╓ю силою, яка протисто╖ть н╕мцям на укра╖нськ╕й територ╕╖. ╤ ком╕сар Рудн╓в почав провадити переговори про об╓днання зусиль, бо не знав ╕ншо╖ м╕с╕╖ Ковпака. Тод╕ чек╕стц╕ Ан╕ Турк╕н╕й, яка працювала п╕д прикриттям радистки, дали завдання забити Рудн╓ва. ╤ вона зробила це. А тод╕ ще й орган╕зувала пох╕д у розв╕дку його синов╕ Рад╕ков╕, з якого той не вернувся. П╕сля в╕йни, коли Стал╕н придумав зробити Укра╖ну одн╕╓ю з держав-засновниць ООН, в╕н призначив Ковпака м╕н╕стром оборони УРСР, аби все виглядало по-державному. Укра╖ну прийняли, м╕н╕стерство зл╕кв╕дували, Ковпак помер аж 1967 року. Убитих ковпак╕вц╕в, яких поховали гуцули, викопали ╕ перенесли до Яремч╕. Над ними поставили памятник, обриси якого скоп╕ювали з малюнка в уп╕вському самвидав╕. Рейд перестали називати стал╕нським, почали звати карпатським. Ковпак ╕ ковпак╕вц╕ перетворилися на головну карпатську легенду радянського пер╕оду. Пян╕ поети скомпонували к╕лькасот коломийок про все це. Та й усе. Така ╕стор╕я. Тарас Прохасько  

comments powered by Disqus

RotaPost - Эффективная реклама в блогах